Тема уроку. Тема "сродної праці" в повісті Марини Павленко "Моя класнюча дівчинка".

Предмет.  Українська література. 9 клас.      

Розділ. Позакласне читання.

Тема уроку.  Тема "сродної праці" в повісті Марини Павленко "Моя класнюча дівчинка".

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Автор: Герасименко Ганна Миколаївна, учитель української мови і літератури Стайківської загальноосвітня школа I-III ступенів Кагарлицького району Програма. Українська література. 5–9 класи : Програма для загальноосвітніх    навчальних закладів. – К . : Освіта, 2013. (Зі змінами  від 2016 р.).

Тема.  Тема "сродної праці" в повісті Марини Павленко "Моя класнюча дівчинка".

Мета: коротко ознайомити учнів ознайомити учнів із життям і творчістю М.Павленко; проаналізувати твір щодо розкриття в ньому теми "сродної праці" завдяки системи образів твору; розвивати у школярів увагу, критичне мислення, логічність, інформативність, уміння аналізувати текст твору, порівнювати, узагальнювати, самостійно працювати, робити відповідні висновки, укладати судження; виховувати     почуття любові до Вітчизни, краси рідної землі, людини, яка займається  улюбленою справою; сприяти самовизначенню школярів.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрети Марини Павленко, ілюстрації видання твору, повість М. Павленко "Моя класнюча дівчинка".

 … бджола – се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться…І немає більшої радості, аніж жити за покликанням.    

                           Г. Сковорода.           

Перебіг  уроку

І. Організація навчальної діяльності учнів.

Вправа "Моїм улюбленим заняттям є...".

Учні по черзі (хто бажає) коротко розповідають про улюблену справу чи вид діяльності.

ІІ.  Оголошення теми, мети уроку.

Оголошення теми.

–  На уроці ми відкриємо для себе світ, витворений письменницею Мариною Павленко, під час зустрічі з митцем та проаналізуємо  повість М. Павленко "Моя класнюча дівчинка".

Назвіть ваші очікування щодо нашої діяльності.

Метод навчання "Мікрофон".

– Я очікую…

ІІІ.  Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

Для знайомства із письменницею ми запросили її до нас на гостину, щоб вона розповіла нам про себе. Отже, слухаємо інтерв’ю з письменницею.

1. Завдання випереджувального характеру, рольова гра.

Дійові особи: письменниця та журналіст.

Журналіст. Яким було Ваше дитинство?

Письменниця. Я народилася в сім'ї учителів української мови і літератури, письменників 30 березня 1973 року в селі Старичі Яворівського району Львівської області. Тож мої батьки, особливо тато, піклувалися про мій розвиток, і помітивши здібності до писання, розвивали їх. Мій тато – мій наставник, перший і справедливий, але делікатний критик; саме він пропонував мені щось змінити, доопрацювати тощо в моїх творах. Окрім цього, свої твори я ще змалку ілюструвала.

 Журналіст. Яку освіту Ви здобули? Де працюєте нині?

Письменниця. Закінчила середню школу, здобула вищу освіту в Уманському державному педагогічному інституті імені Павла Тичини, де нині і працюю викладачем. Але після закінчення інституту  в 2000 році працювала вчителем початкових класів в Уманській міській гімназії.

Журналіст. Що вже маєте у власному літературному доробку?

Письменниця. Так, читачі вже могли познайомитися зі збіркою поезій "Бузкові зошити" (1997), "Час-папороть", "Душа осики", романів для підлітків "Русалонька із 7-В…", книги казок "Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)", повістей-казок "Домовичок з палітрою", "Домовичок повертається", повістей "Миколчині історії", "Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?".

А в жовтні 2016 року в львівській друкарні вийшла друком "Моя класнюча дівчинка"; книга й була представлена на Форумі видавців у Львові.

Журналіст. Де, зазвичай, презентують Ваші книги читачам?

Письменниця. У Львові відбулись і перші презентації. Приємно, що "мої" читачі, які знали мене ще за "Русалонькою із 7-В…", "Домовичком з палітрою" та "Миколчиними історіями", – зуміли знайти нас із "Класнючою" в шаленому переліку Форумних заходів і "пробитись" саме до нас.

Журналіст. Про що Ваша остання повість?

Письменниця. Про дівчинку-підлітка Юльку, вашу ровесницю, яка проживає у звичайному невеликому українському містечку. Вона є особистістю, що формується, ламає, творить себе, шукаючи своє справжнє обличчя. Водночас Моя Юлька (вона ж – "класнюча дівчинка") така, що пальця їй в рот не клади. Діяльна й бойова, нехай сама торує собі доріжку до читача.

Журналіст. Марино Степанівно, будь ласка, розкажіть про відзнаку, яку отримала повість та про що розповідає сюжет книги?

Письменниця. Так, рукопис цього твору був торік відзначений у номінації "Вибір видавця" міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова".

Для мене, звісно, "бджолина" лінія далеко не на першому плані. Головне – це підліткові пристрасті. Цитую шматочок  анотації: "Юльку все бісить! Маленьке зачухане провінційне містечко, нуднюща школа, убогі батьківські статки, доставуча сестра Лариска!.. І той придурок Бурхан!.. Ще й тато раптом повівся на бджолах! Коротше, всьо пропало!.. А може, таки не всьо?.."

Тобто, для мене важливе передовсім перетворення "Чорної Молі", за яку видавала себе чотирнадцятилітня Юлька, на справжню "Мухамедову королеву".

Журналіст. Що вам допомагає творити?

Письменниця. Не втомлююсь воздавати хвалу "святій буденності" і своїм найближчим, найріднішим людям: татові Степану Павленкові (світла пам’ять про якого досі надихає і підтримує), мамі Ользі Павленко, чоловікові Володимиру Музиченкові, донькам Олі та Оксані Музиченко. Молодшій сестрі, талановитій письменниці Лесі Павленко, без слушних порад якої ніколи не обходиться. А також – багатьом добрим людям, зокрема чудовим уважним письменникам і редакторам часописів, на яких мені щастило на літературній стежині і без яких мене просто не було б.

Журналіст. Дякуємо Вам і сподіваємося на подальші зустрічі з Вами. Творчих Вам успіхів.

–       Отже, якою запам’ятається вам Марина Павленко, її доробок?

2. Аналіз твору.

–  Познайомившись з думками Марини Павленко і з повістю, довідалися, що цей твір насамперед про становлення дівчинки-підлітка, вашої ровесниці, Юлії, головного персонажа твору. Але не лише. Тема твору тлумачиться як те, про що йдеться у творі. Також у літературознавстві тема твору розглядається як центральне змістове коло подій, представлених у творі, які формують художню основу епічного, драма­тичного чи ліричного творів

Як ви вважаєте, які теми розкрито в повісті ще?

Метод навчання "Коло ідей".

–  Тема історії підліткового кохання Юльки та Данька.

–  Темою твору є тема єдності, самовідданості, корисної праці, порозуміння, правильного устрою буття бджіл та навіть якогось вищого знання.

– У творі розкрита тема "сродної праці".

– У повісті зображено мудрість старшого покоління, красу й духовність людини, яка займається улюбленою та водночас благородною справою.

– Отже, тематика твору є широкою. Ми вже познайомилися з творчістю Григорія Сковороди, запропонованим ним поняттям "сродна праця". Тож розглянемо, за допомогою яких образів письменниця втілила тему сродної праці.  Познайомимося з проектами, підготовленими одноклассниками.

Метод навчальних проектів.

Представлення проектів.

1 група. Тато Юльки: "Сродна праця дозволила повірити в себе".

На початку твору відомо, що батько Юлі, Микола Юрійович, – добра, працьовита людина, він намагається відкрити свою справу, але всі його "бізнеси" зазнають невдачі. Тож у сімї немає порозуміння, мама докоряє йому за безгрошів’я. І Юлька також думає: "О, ще цей капає на мізки! Діждешся від такого підтримки, аякже! Краще б учився родину забезпечувати, удома – суцільний голяк!".

Новий татів бізнес – бджоли – обіцяє завершитися, як і всі попередні.

Юлин татко на докори дружини відповідає з гіркотою: "– Так, злізь хоч ти з моєї душі! Не бачиш: кручусь, як муха в окропі, з батьком біда! Ще й ти кусаєш!".

Але все змінилося, коли Микола Юрійович зайнявся бджолярством, і зрозумів, що це його улюблена справа. Він із захопленням навчається всього у стареньких пасічників, розповідає це Юльці, з любов'ю й радістю говорить про своїх улюблениць-бджіл: "Бджола летить, де мед пахтить!" "– Бач, а Мухамед не здурив, що коли бджоли зранку летять на взяток, буде погожий день! – тато милувався чи то гарною погодою, чи то гарною сьогоднішньою новиною про дідуся". "Правду ви, Мухамеде, казали, що бджоли – Сонцеві діти!!! — мало не танцював на радощах тато. — Гляньте: і продукт їхній — чистісіньке сонце! Екстракт сонця, можна сказати!!!".

Юлька помічає, що тато змінюється навіть зовні через улюблене заняття: "Сміх сміхом, а  татів зоряний час таки настав! Разом із порою качати перший мед!"; спостерігає за його роботою:  "Правда, кілька разів ненавмисне проходячи мимо комірчини, де йшов процес, так, на ходу, одним оком помічала окремі деталі. І краплі поту на татовому чолі, і Бурханові захоплені очі"; називає його вперше татом: "Тат, – якось і забула, що при людях соромилась вимовляти оте відстійне "тато"; бачить,  як  внутрішньо міняється батько: улюблена справа дає йому впевненість у собі. Так, на в'їдливе сусідчине "Коль! Га, Коль! – перервала благодатну тишу з-за паркану сусідка Галька. – По чому мед? А налий-но мені слоїчка! В її до нудоти солодкому голосі єхидство" "тато зненацька випростався, переможно стрельнув очима на сусідку й раптом відрізав:

– Я наливаю не в слоїки — тільки в бідони!!! І відра!

Сусідка й справді хіхікнула, але вже якось не так, а – наче захлинулась або схлипнула.

– Шибко повумнів ти, бачу, Коль! Дивись, а то боком вилізе! – ображено розвернулась усім корпусом і пішла до себе.

А Юля здивовано і вдоволено дивилась на тата. Отже, він може бути не тільки лузером по життю? Отже, здатен комусь і клепку вправити?!.".

За рік " татів бджолиний "бізнес" упевнено йшов угору. Звісно, траплялись і збитки... Проте вуликів у садку побільшало. Як і медових запасів, котрими тепер залюбки харчувалась і лікувалась уся родина. Сама ж родина згуртувалася й пооб’являлись навіть далекі, уже, здавалось, забуті, але насправді дуже цікаві родичі. А серед постійних покупців була не лише сусідка Галька: вона, між іншим, перестала жартувати з "шибко вумного Колі" й зверталась до нього з незмінною поштиві-стю — тільки "Микола Юрович".

Само собою, поменшало скандалів у хаті".

Отже, улюблена, "сродна праця" допомогла стати щасливими й Миколі Юрійовичу, і його сім’ї.

2 група. Мухамед і Залипа: люди, які займаються улюбленою справою.

Мухамед (дід Андрій) і Залипа – літні люди, пасічники, які займаються улюбленою справою. Мабуть, саме тому вони знають про бджіл усе: "– Десь за тиждень виходить бджілка на перші пробні польоти… При цьому водночас працює удома: приймає нектар, переробляє на мед… Приймальницею називається. А вже у віці трьох тижнів – літає на взяток повним ходом!"

Ці люди – духовні, мають цінності та працюють насамперед не задля збагачення: Так, дід Залипа пояснює: "…Той, хто коло бджіл ходе, дітки, має бути і розумний, і майстровитий, бо купляні вулики – геть не те... І агроном, бо ж треба знати, де чим яке поле засіяно цей рік, а чим на той рік засіватимуть... А ще – любити це діло, бо хто хоче лиш заробітку – толку не буде. І бізнесменом, звісно, теж. І лікарем – чув я, чув, як Мухамед діда Юру з того світу витягнув... І біологом, на рослинах знатися... Й охоронцем, бо ж як де кроплять чи на силос культуру косять, – має туди бджіл не пускати.

Я і їхню мову розумію, і сам їм розказую, ще як дід мій навчив: "Я вас, бджоли, пускаю на всякі квіти, на чотири части усього світа: на схід, на захід, на південь, на півноч, по всьому світу по густі меди, по часті рої!.. Госпо-ду-Богу на хвалу я вас, бджоли, випускаю і благословляю іменем Господнім: йдіть з радістю і вертайтеся з користю!.."

Юлька враз немов опинилася в іншому світі, роззявивши рота, ловила кожне дідове слово!".

Окрім цього, вони постійно розвиваються. Мухамед  на зауваження Юлії, що він постійно повчає й мудрує пояснює: "Ні, не в академії... Після школи –профтехучилище спеціальне… Маю диплом зоотехніка й зооінженера з бджільництва. А найкраща академія, дівчинко, – саме життя. Власний досвід. Ну, і самоосвіта, звісно: завжди багато читаю, всілякі пасічницькі новації опановую… Для того журнали виписую: "Пасіка" там, "Український пасічник", "Бджоляр-ський круг"… Навіть публікувались там сякі-такі мої знахідки… З деякими питаннями і власними порадами до самого Інституту бджільництва у Києві звертався…

Моральність і духовність пасічників відчувається у всьому: Мухамед не жаліє, коли в нього втік рій (комусь прибуде), мудрий пасічник виправляє Юлію, коли вона використовує вульгаризми, говорячи про бджіл: "– Ого, працювати без відпочинку – так і ратиці відкинути можна! Ну, здохнути тобто!.. – Про бджілку не кажуть: "здохла", тільки – "пропала", "померла"…"

Зрештою, зі своїми досягненнями вони виходять на міжнародний рівень. Дід Андрій признається Юлиному татові: "Тут таке діло, ми з Залипою були затіяли… Секретне страшно, тому навіть тобі не признавався… Словом, послали ми недавно зразки нашого меду в Корею… А оце маємо відповідь… Уявіть собі: корейські медові фірми в захваті! Вони …визнали наш український мед поза конкурсом, тобто найкра-щим!!! Кращим навіть за популярний австрійський та лати-ноамериканський!".

Юлька, коли хотіла подумати зле про сусідку, згадала Мухамедове: "У пасічника не повинно бути лінивого настрою і поганих думок" – і не дозволила зробити собі цього.

Отже, пасічники-дідусі Мухамед і Залипа – щасливі люди, самореалізовані, упевнені в собі, легко допомагають іншим, бо займаються улюбленою справою. Саме "сродна праця" допомогла стати їм такими.

3 група. Юлька: становлення на основі віри у "сродну працю".  Чотирнадцятилітня Юлька має досить типові родину й життя, як і сотні інших дівчаток навколо. Тато намагається відкрити свою справу, але всі його "бізнеси" зазнають невдачі. Мама втратила себе в рутині й хатніх клопотах. Менша сестричка – дике, нестерпне, неприборкане створіння. Удома постійні суперечки через безгрошів’я, і дівчина тікає від них у соцмережі.

Та все змінилося, коли тато зайнявся новою справою. Хоча дівчинка спочатку терпіти не могла бджіл, і у неї трапилася гірка пригода з ними, із часом вона зацікавилася, а потім зрозуміла, як правильно і мудро все в бутті бджолиної громади, побачила, яким цілющим є мед. У житті дівчинки все змінилося. Щоб почувати себе добре, їй уже не потрібні соцмережі: їй цікаво в реальному житті. Уперше Юлька змогла себе поважати, коли самостійно впіймала рій бджіл: Ніколи в житті вона так не поважала себе!!! Ні, тако розкажи комусь – не повірять!.. Бурхан не повірить!..

Але ж – було!!! Сталося!!!

Бажання поділитися радістю аж розпирало її. І чому в цій хаті нема жодного чистого зошита? Нетерпляче шурхотіла-перекидала шкільним причандаллям. О! "Щоденник ідіотки"?!. Ха-ха-ха, та це ж її "Щоденник ґотки"!.. Колись була завела!.. Терпіння вистачило тільки розписати чорним ґотичним шрифтом першу сторінку, а потім закинула. Чудово!

Юлька вирвала розмальованого аркуша й знову має чистий блокнот.

"Я зробила це!" – розмашисто вивела новий рядок.

І коротко змалювала свій сьогоднішній подвиг.

Полегшало.

То був найщасливіший сон у її дотеперішньому житті".

Більше того: у неї з'явилася мрія: відкрити власний косметичний салон, де всі засоби будуть на основі меду. Тож дівчинка старанно все занотовує у щоденник під назвою "Бджолині поради" (як і крилаті вислови): "Маска від Ірини Теодорівни "До Гальки приїздила родичка (видно, дуже далека, бо Гальці до неї – як до неба рачки!). Уже цілком сива бабця, а струнка й горда, мов княгиня. Лице – молоде, і пахне від неї не старечим маразмом, а – лимоном і медом… Зветься Ірина Теодорівна. Зі Львівщини.

Я спитала, чому в неї таке молоде обличчя, і вона мені як розказа-а-ала!.. Рецепт, мовляв, узяла ще від своєї бабусі, а та – від своєї прабабусі. Коротше, береться: 250 мілілітрів меду, і чомусь – саме трьох сортів. Можна з акації, з іван-чаю або золотарника…. Можна квітковий, польовий і луговий. Головне, щоб не гречаний, бо він аж надто запашний і темний: може спровокувати алергію.

Хто не має своєї пасіки, хай на базарі попросить: "Мені в одну баночку три види меду". Продадуть!

Потім – сік одного лимона. Просто помитого і вичавленого вручну.

Потім – 7 столових ложок оливкової олії. Вона, мовляв, дуже

древній продукт: ще від часів Ісуса Христа (цікава бабця, чи не так?).

І загустити все толокном, тобто перемеленими вівсяними крупами "Геркулес" (каже, що в магазині й вівсяне борошно можна купити). Довести все до густини сметани. Причому треба мати на увазі, що наступного дня вівсяне борошно розбухне, маска стане густіша.

А-а-а, щоб не забути! Спершу треба мед розділити надвоє, до нього додати всього по половині, аж потім доливати решту. Бо, мовляв, просто так одразу не змішається.

Маска така може зберігатися в холодильнику майже рік.

Використовувати, як мовить І. Т., довічно, двічі на тиждень, причому, краще з 20 до 22 години, коли шкіра найактивніша.

А ще вона каже, що ця маска підходить для всіх типів шкіри. Прикольно.

Треба спробувати. Щоб і собі на старість пахнути медом і мати молоду шкіру.

А щоб якось цю масочку ідентифікувати, ми з Ларискою придумали їй назву. За складами імені-по батькові Ірини Теодорівни. "Тео" – Теодорівна, а ще "тео" з грецької означає "Бог", це кожен школяр знає: типу, "божественна масочка". А "рина" – друга частина від "Ірини". Отже, "Тео" + "рина" = "Теорина".

По-моєму, досить поетично, нє?

P.S. А ще я спитала в Ірини Теодорівни: чому три меди? Вона: "Це для мене досі загадка. Свого часу не з’ясувала, а тепер нема в кого. Думаю, це для більшої кількості вітамінів та корисних речовин. Кожний мед – по-своєму цінний".

Ото як не спитаєшся вчасно у старших – пиши пропало!..

Печалька…".       

Змінилися і стосунки Юльки з Бурханом (Даньком), і навіть її зовнішність і мовлення та поведінка на краще. Дівчинка Замислилася: "А якби татів бізнес "не пішов"? – зупинилась від раптової думки й роззирнулась чи то на довколишні краєвиди, чи то – по власній душі. Якби зразу "прогорів", як це в нього вже не раз бувало, і не мав би чим навіть віддати боргу сусідці?

Ні! Юлька все одно б стала іншою! Бо вона встигла! Встигла побачити, як бджола впізнає свого вулика, як охороняє діток і матку, як прибирає, як… як танцює, врешті-решт!..".

Отже, Юлька "встигла", як вона вважає, із трутня, черв’ячка-личинки стати людиною, яка здатна бачити красу довкілля, людини, яка займається улюбленою справою, близьких людей, навіть надокучки молодшої сестрички. А все тому, що побачила, якою щасливою буває людина у "сродній праці".

Оцінювання роботи груп.

VII. Підсумки уроку.

Обговорення епіграфа уроку.

– Чи правильно, на вашу думку, ми обрали епіграф уроку?

Рефлексія.

–     Я замислився над ....

–     Я вирішив, що ....

–                  Я звернув увагу на....

–                  Цей твір навчив мене..

VIII.  Домашнє завдання.

         Список використаних джерел

1.            Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти / затверджений Постановою КМУ від 23.11.2011 № 1392 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/ua/often-requested/state-standards/.

2.            Концепція Нової української школи / упорядн. Гриневич Лілія, Елькін Олександр, Калашнікова Світлана та ін. / заг. ред. Грищенко Михайло ; Міністерство освіти і науки України. – К., 2016. – 36 с.

3.            "Моя класнюча дівчинка" – подарунок Марини Павленко усім читачам : Інтервю з письменницею // Зроблено в Умані. – Режим доступу : http://made-in-uman.in.ua/umanchani/moya-klasnyucha-divchinka-podarunok-marini-pavlenko-usim-chitacham.html.

4.            Літературознавча енциклопедія : У двох томах / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – Т. 2. – К. : Академія, 2007. – 624 с.

5.            Павленко М.С. Моя класнюча дівчинка / Марина Павленко. – К. : Wise Bee, 2016. – 304 с.